Неявка одного з обіцяних муз колективів стала вже не прикрою несподіванкою, а буденною дійсністю. На цей раз „трагічна долі” спіткала гурт “CONTRABANDA”. Втім, сумних облич з приводу цього я так і не побачила.

Із традиційним запізненням на годину молодіжний клуб „Барви” відчинив таки свої „середньовічні ворота”, і неформальний натовп врешті решт потрапив на заповітний сейшн.

Пройшовши по вузенькому коридорчику, я опинилась у концертній залі. Хоча „зала” в даній ситуації дуже гучне слово для характеристики цього „склепу”, який вирили чи то як танц-поле для ліліпутів, чи то як камеру тортур для хлопчиків клаустрофобів.

Сейшен почався з виступу київського гурту FACTOR – 150, який грає християнський (!) хард-кор. Власне від християнського у них лише тексти, а музика є типовим представником свого виду – в міру жорстка, динамічна. З першого прослуховування пісні одну від одної відрізнити важко. Єдина оригінальна фішка – це вже вище згадані тексти (які , до речі, людина незнаюча в процесі співу не розбере – два вокалісти посприяли цьому своїми несамовитими воланнями). Проте сильною стороною гурта є тямущі, молоді й гарні музиканти, більш – менш відточена гра й створений „фактором” веселий запал.

Вони потроху „завели” натовп, який вже чинив веселий гармидер посеред залу. Спостерігаючи за божевільними танцями шаленої публіки, яка, здається, розійшлася не на жарт, я з жахом уявляла собі, що буде з цими нещасними неформалами, коли з’явиться RASTA (гомельський trash-core, angry-core, cteatch-core –як вам зручніше), апофеоз сейшена. Усі мої сподівання виправдались: драйв в десятеро разів сильніше.

Rasta… До асоціативного ряду, який виникає при згадуванні славної Білорусії, окрім картоплі та Лукашенка, я тепер сміливо додаю цій гурт. Ну немає йому гідний аналогів на українській метал-сцені, хоч трісни! Взагалі у ставленні до RAST’и людей можна розділити на дві категорії: ті, які її обожнюють, і ті, що ще не чули її „вживу”. Растівці вміють створити неймовірної сили драйв, який зберігається протягом усього їх виступу. Іншими словами, тримають публіку під своїм повним контролем, а це, повірте, явище тепер рідкісне.

Але час вже скінчити свою оду імпозантним білоруським хлопцям, і повернутися власно до „Барв”. Отже, Rasta.

Хвилинка перед виступом. Музиканти притягли свої гітари та ... синтезатор! Натовп, побачивши „попсовий інвентар”, почав незадоволено гиркати: а це, мовляв, навіщо?!

Почали вони одразу з нових пісень, де й з’являється вперше нетипові для гурта клавіші. Дарма, що глядачі нарікали на бідолашний синтезатор – він додав темам мелодійності й трохи освіжив традиційний для RAST’и жорсткий саунд.

Коли пролунали перші акорди таких „бойовиків”, як „Save From You” та „God want me to pray”, у клубі почався масовий психоз, який було важко втримати. Старі, перевірені часом хіти добряче „бьють” по макітрі! На жаль, ми не почули всім улюбленої пісні – фішки гурту, яка на рідну мову перекладається не інакше, як „Лайно трапляється”.

На „біс” співали вдруге одну зі своїх нових композицій. Останній вимах волосся музикантів і вони зникають. За ними випаровуються і двоє вокалістів RAST’и – Дмитро та Євгеній.

Втомлені, але неймовірно щасливі відвідувачі повільним ходом розповзлися по вулиці: хто до гуртожитку, хто до метро.

Свято відбулося. І байдуже, що це далеко не кращий виступ обох команд, і звук у „Барвах” за якістю не вище середнього (лайно трапляється!). Публіка хотіла „ковбаси”, і вона її отримала по повній!...

Варвара.